Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2013 року № 292-VII

установлено щорічно 15 липня відзначати День українських миротворців.

15 липня 1992 року на прохання Генерального секретаря Організації

Об’єднаних Націй два літаки з 42 військовослужбовцями Збройних Сил України

на борту вилетіли до Боснії. Так почалась історія участі національного

миротворчого контингенту у міжнародних операціях з підтримання миру і

безпеки.

З того часу 40 тисяч військовослужбовців брали участь у миротворчих

операціях у Косово, Боснії та Герцеговині, Анголі, Македонії. Входили до складу

місій ОБСЄ та ООН у Гватемалі, Таджикистані, Афганістані, Грузії,

Придністров’ї, Іраку, Лівані, Судані, Кот-д’Івуарі, Демократичній Республіці

Конго тощо.

Кожна місія – окрема історія. На Балканах українські батальйони

патрулювали зони розділення, супроводжували гуманітарні конвої,

розміновували території. Українські сапери заробили репутацію професіоналів –

їхніх навичок вимагали навіть після завершення офіційних місій.

В Африці українські вертолітники та пілоти виконували завдання з евакуації

мирного населення, доставки гуманітарної допомоги, спостереження за

перемир’ям. Умови були важкими: спека, хвороби, небезпека нападів збройних

груп.

У 2003–2008 роках Україна брала участь у місії в Іраку. Український

контингент охороняв мости, склади, проводив розмінування. Це була одна з

наймасштабніших національних місій за кордоном.

Окремо варто згадати український військовий контингент у Косово, де наші

миротворці десятиліттями несли службу в складі KFOR – сил НАТО з

підтримання миру.

Миротворчість має свою ціну. За роки участі України в міжнародних місіях

загинули десятки українських військовослужбовців. Кожна загибель – трагедія

для родини, полк, держави.

Серед болісних сторінок – загибель українських миротворців у колишній

Югославії, в Африці, в Іраку. У січні 2005 року в Іраку було збито вантажний

літак Іл-76, на борту якого перебували українські військовослужбовці. Це один з

найбільш пам’ятних трагічних епізодів.

У 2000 році в Ефіопії через збиття вертольота загинули українські пілоти-

миротворці. Подібні втрати нагадують: миротворець теж ризикує життям – не

заради завоювання територій, а заради того, щоб інші могли жити без війни.

Імена загиблих миротворців занесені до Книги пам’яті. Їх вшановують

15 липня – і ми зобов’язані знати: за право України називати себе відповідальною

державою стояли конкретні люди з конкретними іменами.

Це офіційне визнання заслуг військовослужбовців, які брали і беруть участь

у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також пам’яті тих, хто

загинув під час виконання миротворчих завдань.Коли 2014 року Росія розпочала агресію проти України, багато колишніх

миротворців стали на захист Батьківщини. Вони вже знали, що таке війна –

бачили її наслідки в інших країнах. Тепер війна прийшла в їхню власну домівку.

Сьогодні, у повномасштабній війні, досвід миротворчості набуває нового

звучання. Україна бореться не лише за власну свободу – вона захищає принципи

міжнародного права, які колись сама допомагала відстоювати в інших державах.

День покликаний на вшанування мужності і звитяги, зразкового виконання

службових обов’язків, вірності присязі учасників миротворчих операцій ООН,

ОБСЄ і НАТО та забезпечення збереження пам’яті славетних героїв-

миротворців, які загинули під час виконання обов’язків у складі миротворчого

контингенту та миротворчого персоналу.

15 липня – день вдячності тим, хто носив блакитні каски і український

прапор на чужині. День пам’яті тих, хто не повернувся додому.