12 травня, неділя День матері в Україні.
У календарі свят для мами визначений особливий день, який святкується в Україні у другу неділю травня. Офіційне державне свято День матері встановлене в 1999 році. Святкування стало популярною і доброю сімейною традицією.
У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні – цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.
Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.
Її старання увінчалися успіхом – в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це – свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама – найголовніша людина для своїх дітей.
Безумовно, День матері – це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.
Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково – від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.
В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.
В 2024 році День матері в Україні припадає на 12 травня.
Над могилами моїх дітей сходить сонце… Воно повільно рваними променями наповнює серце сьогоденням. Страшним і кривавим. Намагаюся набрати в легені повітря, але натомість відчуваю лише пекучий біль. Моє тіло понівечене ворожими ракетами, пошрамоване снарядами, затавроване бомбами. Але я стою. Коли небо падало на землю — не схилилася. Коли розпечений метал розтікався жилами — не скорилася. Вистояла…
Хочеться плакати, ні, не плакати — кричати так, щоб здригнувся Всесвіт, щоб у кожному куточку цієї планети почули мою тугу. Але я мовчу. Сльози. Їх у мені стільки багато, що можна було б висушити наше Чорне море й наново його наповнити ними. Але я не проронила ані краплі. Слова. Здається, що варто розімкнути вуста і на світ з’являться мільйони нових значень материнської любові — всеосяжної, безкорисної, безумовної… Але у мене замкнуті вуста, у той час, як відкрита зранена душа.
Кажуть, Бог не міг всюди встигати, тому він створив матерів. А ще, коли він не знав, як показати світу, що таке героїзм, то створив Українських Матерів. Куди титанам до моєї ноші! Доля вготувала випробування, муки, яких вистачить на тисячі Голгоф. Проте завтра знову сходитиме сонце і я стоятиму боса в росі й безупинно молитимуся. За моїх синів і доньок, яких доручила степам, за моїх соколят, яких віддала небу. Я не плакатиму і не падатиму на коліна — йтиму вперед, розгорнувши крила над кожним воїном. Аби вберегти, аби вилікувати рани і вирвати з безодні війни.
Над могилами моїх дітей сходить сонце… А я продовжую жити. Заради інших, заради завтра. Бо я і є саме життя. Я — Україна. Я — страдниця-мати.
Наталія ЗадвернякКореспондент АрміяInform
